Розгулялись громи, у полон взявши небо,
І немає спокою ні вдень, ні вночі.
Кілометри мене віддаляють від тебе.
На дзвінок все чекаю – мобілка мовчить .
Тож пошлю смс-ку в далеку дорогу.
Помолюсь, щоб вітри не згубили слова.
Ще хвилину постою на східцях порогу
І тихенько промовлю: до завтра, бувай.
Зійде сонце німе. Крізь цупке павутиння
Несміливо загляне в ранкове вікно.
Я зрадію, бо знаю, тоненьке проміння
Допоможе зв’язок оновити воно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2018
автор: Світлана Петренко