[i] Альоні[/i]
Мов соломинки в бурхливому струмі,
В матеріальному світі всі люди
Сходяться, разом пливуть, доки в трунах
Не розкидає їх теча повсюди.
Тільки душа, що розплющила очі
І з тьми невігластва вийшла на волю,
Більш не пливе серед чорної ночі
У водоверті нещадної долі.
Вічні, духовні стосунки не рвуться,
Їм не приходить кінець разом з тілом.
Отже шляхи наші не розійдуться,
Бо ми одним, вічним зайняті ділом.
Ми не пливем безпорадно по течі.
Служачи Богу, ми дієм свідомо.
Не розлучать нас ніякі вже речі.
Вічність — наш дім. І ми в ньому. Ми вдома.
[i]27.01.2016
Донбас
Із циклу віршів 2015-2016 років "Світоч любові" www.PetroRuh.com/2015.html[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770042
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2018
автор: Петро Рух