Коли серце розбите, минуле залишаю.
В душі вже грає скрипка, яка мене не знає.
Коли кохання часу, яке я полонила.
Мене в землю втоптало, яке забрало сили.
Я шармом зачарую , але віри не маю.
Я вас до себе кличу, і слів не промовляю.
Очами заманила і все без обіцянок.
Я так себе втомила, що ходжу ніби п'яна.
А ви вільніші вітру, як мною полонились.
Ви в мене закохались, в очах моїх втопились.
Я вас і не тримаю, ви марите лиш мною.
Я найгарніша квітка засипана росою.
Як боляче згадати, коли тебе вбивали.
Як розтоптали серце і зрадою кидали.
Ці сльози все залили, душа у них втопилась.
Тоді я схаменулась і різко зупинилася.
Я стерла все що лишне, і викреслила долю.
Не обернулась більше, обманула любов'ю.
Навчилася мовчати, не піддаюсь спокусі.
Я тільки хочу знати, чому я з цим борюся.
Ви всі круг мене в'єтесь,а я не продаюся.
В слова давно не вірю, а діями нап'юся.
Без вчинків я як крига, мене не розтопити.
Не вірю обіцянкам і так збираюсь жити.
Якщо прийде хтось в серце і покохає душу.
Від нього відвернуся повірити не мушу.
Якщо засипле цвітом, як ніжним поцілунком.
Я дам себе кохати, нехай візьме дарунком.
Я стала так холодна, не вірю навіть правді.
Вона зійде брехнею, слова підуть не гарні.
Я не чекаю більше, що хочу щоб кохали.
Мене давно убили і в землю затоптали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2018
автор: LIV13