Сніжинки-квіти падають під ноги.
Хурделицею вітер їх зміта.
А потім піднімає в верх до неба.
І знов на землю квіти поверта.
Сніжинки падають немов вінок
сплітають.Мов срібні зорі в косах.
На плечах.Вони такі веселі і щасливі.
Все миготять при світлі,миготять.
Не буду йти до хати,бо розтануть.
Холодною водою потечуть.
Мов спогади про щось далеке,гарне.
Що десь у серці глибоко живуть.
Сніжинки-квіти до вікна припали.
До хати заглядають,до тепла.
Мов діти що прийшли колядувати.
Чекають нагороду і співа.
Тихенько котик муркотить у сні.
Прокинувся-а за вікном сніжинки.
Він лапкою їх ловить.Та біда.
За склом вони.Холодні мов льодинки.
Сніжинки-квіти.Білі хризантеми.
Немов опавші пелюстки летять.
Накрили вже дахи,кущі,дерева.
Поля,ліси під ними тихо сплять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769148
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.01.2018
автор: кацмазонка