На краєчку блакиті

Просто.  Моро́зно.  Під  ногами  лапатий  вчорашній  рипить.
Хтось  спонтанний  і  серйозний  почуттями  у  ніжне  серце  цілить.
Смолянисту  життя  нездола́нність  перейти,  перебути,  спалити
Із-за  гір  виринаючим  сонцебагаттям.  Кохати  ще  треба  вміти.

Навіжені  думки,  мов  кресляр,  що  повторює  коло…
І  без  неба,  як  птах  сонцекрилий,  на  устах  мов  гіркавість  кедрова
Проростати  в  тобі  так  невміло,  помирати  в  чеканні  святково…
Ми  у  нашому  вчора  і  в  сьогодні  –  нестримному,  на  краєчку  блакиті  –  раптові

Ти  –  моя  траекторія,  вектор,  спазм  і  вогнем  пульсуюче  зап’ястя.
Просто.  Морозно.  Зима  роздарує  свій  крам…
На  краєчку  блакиті  зорями  дихати  майбутньому  нашому  вдасться?
...та  ніколи  нe  дам  загубитись  своім  почуттям...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768797
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2017
автор: Радомір