Я в твоє небо піднімавсь не раз –
У небо благоденства і покари…
Я притоптав цнотливо-юний ряст
Гірка гримаса випадку – намарне.
Нащо туди за руку повела?
Нерідна нива не вродила жита.
У пошуку джерел добра і зла
Мимо своєї промайнув транзитом.
Даремні нині спалахи образ –
Уже і стерні скрушно поруділи…
Оце життя, яке, звичайно, гра
Ніколи не скорялося несмілим.
Що шанували мушлі своїх снів,
Шукали там блаженства і покою.
Харон рукою помахав мені…
Але ж сини і внуки ще за мною!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768318
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.12.2017
автор: stawitscky