Сцена шоста
Ріо-Альто в Адріатичній (Венеційській) лагуні.
Тут і там на сваях піднімаються
декілька халуп, з’єднаних між собою довгими дошками, що лежать на човнах. На передньому плані таким же чином стоїть кам’яний вівтар, присвячений Святому Джіакомо. Ще далі видно дзвін, що висить під дерев’яним навісом, котрий слугує за дзвіницю Святого Джіакомо. Темнота зникає, розсіюючись між грозовими хмарами і рожеве світло помалу ясніє, аж поки (на закінчення сцени) миттєвий промінь сонця не заллє все навкруги, прикрасивши небозвід ясною і прозорою блакиттю. Повільні удари дзвона провіщають ранок.
Декілька самітників виходять із халуп і підходять до вівтаря.
САМІТНИКИ 1
Страшна ніч!
САМІТНИКИ 2
Ще ревуть хвилі шторму страшного,
що його бог своїм подихом підняв.
САМІТНИКИ 1
Богу хвала!
САМІТНИКИ 2
Богу хвала!
САМІТНИКИ ВСІ РАЗОМ
Стихію
грізну він збунтував і вповільнив.
Чи тиха, чи розбурхана природа,
він вічним спокоєм сповнює серця.
Йде з вітерцем ранкова прохолода.
САМІТНИКИ 1
Молись! Молись!
САМІТНИКИ 2
Молись! Молись!
САМІТНИКИ ВСІ РАЗОМ
Слава для Творця! Для Творця!
ФОРЕСТО І ГОЛОСИ ЗСЕРЕДИНИ
Слава для Творця!
Сцена сьома
(з невеликих човнів, що прибувають один за одним, виходять Форесто, жінки, чоловіки і діти Аквілеї)
САМІТНИКИ
Чуть гамір! Усюди
пливуть човнами стривожені люди!
Всі з Аквілеї. Мабуть від
гунів утікають.
ЛЮДИ З АКВІЛЕЇ
Слава для Творця!
ФОРЕСТО
Тут, тут лишаймось! Знаком гостини
є нам цей хрест, є нам цей вівтар.
Кожний для себе тут збудує хатину,
де злили небо і море свій чар.
ЛЮДИ З АКВІЛЕЇ
Слава (слава) Форесто! Ти нам опора,
наш полководець і рятівник.
ФОРЕСТО
Ах, Одабелло!
Жертва потвори,
кинута в сльози,
втоплена в них.
Взята насильно варваром!
Наче рабиню тримає!
Ах! Легше тут душі моїй
було би знати,
що тебе вже немає!
Міг би тебе між ангелів
в мареннях зустрічати,
і ранок прикликати
мого безсмертного дня. Мого дня.
Міг би тебе між ангелів
в мареннях зустрічати,
і ранок прикликати
мого безсмертного дня. Мого дня.
Мого безсмертного, так, дня.
Мого, так, дня. Так, дня.
ЛЮДИ З АКВІЛЕЇ
Вір же! Відважній дівчині
може вдалось втекти
Вір же! Вір же!
ХОР
Затихнуть бурі змучені
і сонце зійде нам.
Зійде нам, зійде нам.
Зійде нам, зійде нам.
Так, так! І сонце зійде нам.
Так! І сонце зійде нам.
ФОРЕСТО
Так! Та вигнанців погляди
будуть вітчизну шукать.
О, вітчизно, царице і матінко
цих синів благородних і сильних,
нині мертва, безлюдна, в руїнах,
де панує безмовність і біда.
Та з цих трав, що буяють на хвилях,
наче Фенікс відродишся знову,
оживеш сильна, горда, чудова,
що вразяться земля і вода!
Оживеш, що вразяться земля і вода!
Так, що вразяться земля і вода!
О, вітчизно, царице і мамо,
цих синів благородних і сильних,
нині мертва, безлюдна, в руїнах,
де панує безмовність й біда.
Та з цих трав, що буяють на хвилях,
наче Фенікс відродишся знову,
оживеш сильна, горда, чудова,
що вразяться земля і вода!
Ах! Оживеш сильна, горда, чудова,
що вразяться земля і вода!
Оживеш, так що вразяться земля і вода!
Так, що вразяться земля і вода!
Що вразяться, вразяться земля і вода!
Що вразяться, що вразяться земля і вода!
Так, так! Земля і вода! Вода!
ХОР
Та з трав, що буяють на хвилях,
наче Фенікс відродишся знову,
оживеш сильна, горда, чудова,
що вразяться земля і вода!
Ах, оживеш! Ах, оживеш! Ти оживеш!
Оживеш сильна, горда, чудова,
що вразяться земля і вода!
Що вразяться земля і вода!
Та з трав, що буяють на хвилях,
наче Фенікс відродишся знову,
оживеш сильна, горда, чудова,
що вразяться земля і вода!
Ах, оживеш! Ах, оживеш! Ти оживеш,
що вразяться, вразяться земля і вода!
Що вразяться, що вразяться земля і вода!
Так, так! Земля і вода!
Так, так! Земля і вода! Вода!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768251
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 26.12.2017
автор: Валерій Яковчук