Подаю ще один вірш М. Кучковського.
Сам він, на жаль, це вже не може зробити. .
М. Кучковський
ВІДХОДЯТЬ ДРУЗІ
(Світлій пам'яті загиблих воїнів АТО)
Відходять друзі,
Друзі закадичні,
Відходять враз, відходять наяву.
І почесті по них
Такі слізні, закличні,
І квіти та монети, що летять в труну...
Мені в безсонні навіть
Довго будуть сниться -
Страшніші грому,
Пам'яті,
Грози.
Я нерви,нерви рву,
Аби не опинитись
На срібнім гребені пекучої сльози!
Вони у вікна, двері стукатимуть часто...
Впущу, всаджу за стіл і з пліч обтрушу сніг...
Та що це я розтепався в минулім часі
Про них,
плюсуючи
гріхи свої
земні? !
Вони - живі!
Вони ось тут,
У грудях,
Зліва.
Я чую перемовку їх сердець...
- Ми молодці!
Нам справді море по коліна,
Ми ще не знаємо, що є початок, є й кінець...
Це ми гарячим подихом, єдиним рухом
Нахабно,
Небезпечно,
Просто напролом
Вриваємось -
між тишею стаєм і звуком -
У небо,
В зорі
із Чумацьким рукавом.
Та що це я?
Свистить на кухні рівно чайник ...
Та що це я?
Застигне знову в кухні чай...
Безсонням споєний, окутаний ночами,
Спішу,
Спішу
На нерозбірливе "прощай ..."
.................
Відходять друзі,
Світ сховавши за повіки, -
Так часто в польотах
Вмирають орли.
...Я теж відійду,
У темінь ступлю я навіки.
Ось тільки не знаю
За ким відійду
І коли...
***
Не вмирають поети...ніколи -
Вони йдуть у небесні палати...
Щоб розмірено -тихо...поволі
Там поезії Небу читати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768241
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.12.2017
автор: Михайло Гончар