Все від тепла і ласки ожива,
Серед зими – трава позеленіла,
Навіть моя поникла голова
До горизонту випросталась сміло.
Струмує сонце із усіх усюд,
Розцінькались синички не на жарти,
І я , забувши вибіленість пут
Націливсь юну діву проводжати.
НЕ ХОЧЕТЬСЯ НІ ДУМАТЬ, НІ ГАДАТЬ!
Лови момент – віддушину для щастя!
Але! Чим вище мрія заліта,
Тим страдніше таки прийдеться впасти.
І хай іще збадьорена хода,
Та цей екстрим приреченої масті,
Бо що я можу юній діві дать?
А як трава переживе напасті?
Так із полону ласки і краси
Над силу викарабкуюсь на кригу…
О, дай нам , Боже, мудрості і сил
Не вірити серед зими відлигам…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768177
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2017
автор: stawitscky