Згадалась знов мені хатина,
Де ми малі та за столом,
Бабуся в біленькій хустині,
Печений хліб із молоком…
Матусі очі сині-сині…
Немов волошки у житах,
Вона всміхається і нині
Мені скрізь пам`ять та літа…
Згадалось знов мені маленьке,
Моє ріднесеньке село,
Тепер людей там, наче жменька,
Тоді багато так було.
Були сади ,туманом вкриті,
Цвіли так рясно навесні,
Так дзвінко там сміялись діти,
Тепер їх чую уві сні.
А край села ставок у вербах,
На ньому гуси та качки
І відображується небо,
Блискочуть хмари-літачки.
Згадалось знов…душа, мов хмара
Кружляє там, де тихий сум,
Де вітер лиш, немов примара,
Хитає в вербах смуток дум…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767763
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2017
автор: Н.Сенченко