у чужих тайниках, як відомо – чужі таємниці,
ляже сніг на траву і накриє вчорашні сліди.
ревно молиться ніч – межи зорі струмить «да святиться…»,
хмари, як хоругви тінню плинуть по горах блідих.
неважливо роки, коли хочеться жити дитинно,
знов повірити в казку, побігти за сонцем згори…
на похилу вербу в’яже вітер зимову хустину,
полосує мороз край доріг престарі явори.
чи змінилися ми? стали вищі на голову з віком?
але казка живе, вірим далі у силу добра!
пише юга листи мармурово-ясним алфавітом,
серед енних суєт кожен стезю свою обира…
не минають світи – то лишаємось ми між світами,
гасне грудень сумбурний, міліє старий календар.
скоро ніжне Різдво – розговіються душі і храми,
піде помежи нас колядою маленький Владар…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767741
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.12.2017
автор: Леся Shmigelska