Нами прожиті дні
Марево років як оаза.
Прокажені думки
У вічних муках зітхання.
Шепіт тихого кричання
Конвульсія життя.
І це здавалось все
Для вас, а може й для нас.
Апокрифічна мова, яка не увійшла
До нашого легкого спілкування.
Десь у кутку зачаїлися думки
Про вічне життя.
І в погоні «вічно» жити.
Вбиваєте усіх «святих».
На своєму кривавому шляху
Підпалюєте лють як тече по венах.
Агонія життя, і ви в останнє
Ламаєте усі життєві мости.
Нехай навіть вони у вашій
Дивній голові.
І на останок ваші «легкі» дні
Які вбивають вас повільно.
Над ліжком чорна діва витає
Кімната пропахла духом надії.
Вами прожиті дні
Віра у Бога приходить з роками.
А вже тепер, надто пізно
Молитись до отця.
Просити: дайте милість
Ви вже не тут, а тіло згортаєте від болю повільно.
Останні подихи, думки і мрії
Ви вірите, що все ще триває.
Остання мить
Душа влітає до Бога в руки.
Спаситель рятує прокажених.
Навіть у час розпуки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767690
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.12.2017
автор: MiriamS