Збирають дощ за пазуху дерева,
Гроза ранкова топчеться в траві.
І зовсім це не примха, а потреба
Любити драму боротьби.
І хмари градом по дорозі
Розсипались в калюжі немілкі
І можна сміло йти без остороги,
Хоч би й змочити крила у воді.
Поклавши в кошик сонце нічиє,
Забуду, як звучить печаль.
У нас, в тутешніх, звичай є –
Тебе, мій дощ, запрошую на чай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767444
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.12.2017
автор: Радомір