*****
Осердя зими розбиває час.
Холодні дерева нагадують нас.
І люта ріка мов людська душа –
не має краю, не має дна.
Пронизливий дощ. Сталеві сніги.
Чи стане тобі моєї снаги,
аби зупинити втіху Творця?
Сніг розтинає шкіру лиця.
Радій всьому, що у тебе є.
Твій голос проймає нутро моє,
неначе рибу міцний гачок.
Взимку спиняється більшість річок.
Взимку холоне в руслах вода.
Я бачив, звідки приходить біда.
Я знаю, що саме дає любов,
яких торкається меж та основ.
Приймай все те, що буде колись.
Підземні корені переплелись
в системі мерзлого кришталю.
Тримай же міцно руку мою.
Снігів не залишиться поміж нами.
Я грітиму руки твої губами.
Зима завершиться, лід розтане.
Як добре, що знову все не востаннє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767153
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.12.2017
автор: Райз