Немов зненацька випали дощі
І сіють осінь краплями тугими,
Проймає жаль, що потім буде зимно,
Бо так ще літа хочеться душі.
Іще б хоч трішки зелені. Та вже
Перетинають світ ліси багряні,
Холодних днів непрохана нежданність
Доповнює одвічний цей сюжет.
Але і це все раптом відгорить
І кольорове фото чорно-білим
Зима підмінить хитро і уміло...
Доволі смутку! Все це до пори.
Бо не вмира в березах дух життя,
Де кожна гілка - спалах непокори,
Солодкий сік вже про весну говорить
І що зимі не буде вороття.
А поки що розгулюють дощі,
І б’ють на сполох крилами лелеки,
Зима вже зовсім поруч - недалеко,
А в мене тепло й літньо на душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767069
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2017
автор: Валентин Довбиш