Олігарх є олігарх,
злодій совісті не має.
Олігарх накрав в гріхах,
та в святого грає.
А тепер при владі він –
олігарх солодкий…
Чи таких чекали змін
ми, зірвавши глотки?
Зажурились козаки,
сумують, бідняги,
що при владі з їх руки –
євреї та варяги.
Не журіться, може вже
почистять криниці
отакі, як той Рошен –
не українці.
Українці ж на межі
між пеклом і раєм,
кожен з тисячі стежин –
одну вибирає.
Ту одну заради всіх,
стежку між руїни,
ту, яку стоптати зміг
до серця України.
До серця України –
матері народу,
від дитини до дитини,
від роду до роду.
Не журіться козаки:
кулі серце минуть,
і від нашої руки
кацапури згинуть.
Запануємо в сім’ї,
в сім’ї вольній новій,
захлинеться там семіт
у брехливім слові.
Там звеличиться козак
у моці і волі,
там ознакою ознак –
стануть наші долі,
там Москви патріархат
Господь Бог забуде,
крадіїв олігархат
знищать горді люди.
Україна зацвіте
від Сяну до Дону,
і Господь у ній буде
рідного дому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766538
Рубрика: Сатира
дата надходження 17.12.2017
автор: володимир мацуцький