Я є Землі і Вічності дитина

Літа  прибрались  в  білу  павутину,
На  скронях  доля  вивела  печать,
Я  є  Землі  і  Вічності  дитина,
І  вдруге  вже  життя  не  розпочать.

Та  разом  з  тим,  я  істину  ту  знаю:
Життя  моє  –  для  Вічності  лиш  мить,
Тому  красу  природи  я  пізнаю,
Прислухаюся,  як  вода  шумить.

У  шумі  тім  звучить  людський  неспокій,
Гармонія  між  вчора  й  новим  днем.
Я  жити  хочу  на  Землі  допоки,
Допоки  доля  щедра  напряде.
24.02.2015.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766102
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.12.2017
автор: Ганна Верес