Шумлять в безсонні очерети,
Гойдають сни поза селом.
Блукає там самотній лебідь
Із закривавленим крилом.
Вже сутінь чисте небо вкрила,
А постать птаха на воді
Снує півколом, бо безсилий
Він зникнуть у густій імлі…
Неспокій, розпач, біль і туга
З’єднались воєдино в нім,
Журби нестерпної напруга
Його з’їдала в ночі й дні.
А час летів, чимдуж сніжило,
Став на ставку тоненький лід,
Лиш середину не зціпило
Від жвавих лебединих ніг…
Знов чорне небо вкрили кулі.
Їх так багато! Не злічить.
Мої лебедики! Поснули?
Вас більш нічого не болить?
Шумлять в безсонні очерети,
На сході десь, поза селом.
Заснув навік самотній лебідь
Із закривавленим крилом…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765462
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.12.2017
автор: Марина Цуркан