Ступає зима сніжинками, впізнаємо її бурхливу суть,
Я тобі красу серця й троянди на вікнах любові усе принесу,
А якщо відкликнуться дива мріями зими і ночами:
Слова мороку зими усе прозвучали, знайти щирість вони обіцяли.
А ти мені повтори про все, навіть про зажуру,
Не зводь з ненависті жорстокі стіни, не будуй з темноти мури.
А якщо у танці запалають вогні-зорі вечірнього неба,
Для тебе переконливо затанцює Зима-панянка, сніжна леді.
Для мене все відкликаються дні, ночі, ранки і вечори,
А зорі на тебе глянуть уважно і мудро згори.
Для всього повториться поезія спалахів зимової гри,
Ти моя, любов палаюча, всі слова лихі забери,
Що будуть летіти як сніжинки, але вони не злі,
Ти моя, небесна і дивна, народжена на цій землі.
Ти створюєш пісні і дива кожних ночі і дня,
І сльоза не поранить щоки твої сумна.
І сніжинками затанцює груднева зима,
Запалає намистинами і епохами, епопеями сніговіїв,
Ти її за плечі ніжні завжди в ці ночі обіймав,
А потім сльоза її падала прямо з побілілих вій.
І в очах її сірих відкликалися всі зорі краси і сили,
А потім зачаровувала любов її так красиво,
У словах, речах здійсненних сніжинками ожили
Питання всі забутті, що вірили тим дивом.
Ти знайдеш, що віриш в зимові події, що летять
Порухами різкими нашого дивного цього життя.
Твоя любов як туман, що падає на гілля вишні,
І птаха літає у зимовім білім узвишші.
Ти все знайдеш, до всього прийдеш, повіриш у блакить
І сукні Зими такі непостійні як сонце і зірок мить,
Вона може ходити в снігах і алмазах, а потім
Заблистить калюжами, дощами і сонцем жовтим.
Гарячі її руки, бо холодом наповнена її сила,
І вона може гладити ніжно, а може обіймати сильно,
І не відчуєш поцілунок Зими на своїх устах чи чолі,
І падають краплини дощу, і застигне іній на гіллі.
А потім подарує вона всі нові слова і нові миті,
І затанцює танець палкий закляття, що защемить
Твоїм життям, а потім повірить в красу кожного дня, прикриті
Очі її туманами і снігами такої дивної Зими.
Вона може бути злою, а може і радіти,
Намалює на вікнах троянди чи інші візерунки-квіти,
А потім до тебе доторкнеться блідною рукою,
Засміється крізь смуток, посмішкою легкою
Сповнені всі дні грудня, що зима зачарує,
І достатньо такі мрійливо напише в дивній порі:
Моя надія і віковічна мрія... Подих затамує,
А потім дихне морозом, обхопить руками три зорі.
І зірки ці для неї стануть полями і дорогами,
Вона освітить ними свій нічний шлях,
І якщо всі думки її були такими суворими,
То доброта все ж таки в серці ще жила.
Вона наповнена грою, небезпекою життя в поєднанні
Світання і ночей, що приходять теплим коханням,
А потім засумує, напише льодом зустрічі:
І погляне сумно у твої сірі вічі...
11.12.2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765400
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.12.2017
автор: VitaLina