Друже-вкраїнцю, покинь ту російську!
Носишся, наче з картатою торбою.
В щелепах стис, мов "мамашину сіську".
Морда постала — підкреслено гордою.
Тільки кого цим узято на кпини?
Може повідаєш, перш ніж бундючитись?
Гарно ж твої губенята надпили
злої сироватки з цицьки гадючої!
Врешті, докупи збери альтер-его:
в стрижень єдиний, до пазликів — пазлики.
Мовою — вдома (і бесіда, й регіт).
В місті ж — "язик", що не смієш оскаржити.
Вулична вдача — давно "язиката".
Мову їй хтозна-відколи відібрано.
Місто базікає мовою ката.
Хвостиком песика — рідна підібгана.
Стій, українцю! — Отямившись, гаркну. —
Валишся збіжжям — впокорено, скошено...
Звичку шкідливу, давку, мов цигарку,
кидай, як наскрізь іще не змосковщений!..
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765004
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.12.2017
автор: Олександр Обрій