Кострубатими рухами сніг лягає у полі.
Між грудками - грудень.
Між світом і світом - зима.
А в мене за планом, як в Іронії долі,
кімната повна речами, але пуста...
Стривожені пальці перебирають тональність
і,
зупинившись раптово на ля-мінор,
згадалися люди теплі, як светр і крайні,
як хати у селах далекі за пагорбом.
Ті, що далекі зрідка, але ж вітають
словом, очима, хтозна, може, й нутром.
Ті, що теплі, взяті мною із раю,
з часом здружилися з дияволом...
І я тут не я.
І я тут
хто я?
Хто я?!
Хто я?!
...шпалери поникли у тиші стіни.
Кімнатою бігає запах хвої.
Сама із собою
граю в схованки.
І, може, це довго ще буде тягнутись.
А, може, постукають в шибу оті
і теплі, і крайні в місяці грудні,
як у фільмі про Іронію,
мені...?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764973
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2017
автор: Ліна Біла