Що серцю миліше, аніж обіймашки?
Хіба що закон шарудіння й тертя.
Люблю засинати під шелест "бамажки".
На зло і на заздрість усім папірцям!
"Бамажка". Цим сказано все. Навіть більше.
Дарма, що пожмакана – горда проте.
Йди геть, шкарубкий папірцю, не вибішуй!
Твій обрис до більм вже зіниці протер.
Лиснюча "бамажка" – панянка інакша.
Найзнаніша з-поміж усіх целюлоз!
Дарма, що кацапка, – та в дошку вже наша!
Бо вдосталь "бамажок" між нас завелось.
В сільськім туалеті, на сцені і в школі,
в шухлядах і в папочках держустанов,
в генпланах соборів і в напрямках колій
чіпка адміральша – здавен за стерном.
Вершина усіх ланцюжків – це "бамажка".
На щастя рубають ліси – не на жаль.
"Бамажки" з них чавлять. Уся відбивна ж та, –
гладенька й пророча, як божа скрижаль.
А якось до мене приходила Машка.
Принесла – не равлика й не хом'ячка.
В долоньці дівочій хрустіла... "бамажка".
Мов киця, – білесенька, тепла, м'яка.
Як стежка хитнеться, непевна і ковзка,
і дряпнуть за душу їдкі пазурці, –
розрає, мов мати (дарма що "масковка"),
"бамажка", за нами завжди назирці!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764826
Рубрика:
дата надходження 08.12.2017
автор: Олександр Обрій