сонцем. ти ще колись увійшов в мене світлим сонцем
і залишився. назавжди, мов атоми стронцію.
ти не з‘їдав, не труїв, тільки солодом вени в‘ялив.
я піддавалась. а що? було добре. хоч мало... мало...
завжди і скрізь. то раптово, зненацька не вистачало.
часом - нестерпно, та так, що самими очима кричала
мовчки. без звуку ламала об стіни повітря руки,
а ти ловив, цілував, мов з морозу в долоні хукав
і дарував мені щастя наступну безмірну порцію...
порожньо скрізь, лиш в мені - найрідніше, найближче сонце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2017
автор: Ulcus