Бачиш сяйво? То блищать ножі - людина людині ніж,
Обіймаєш, тим самим, кажучи: « я люблю тебе - ріж»
Людина людині –удар Адама в його власні ребра.
Життя –це чорна пантера і зовсім, власне, не зебра.
Людина людині- смерть, яка спонтанно натискає курок.
Людина людині -звір, імовірно, Людина – це сірий вовк.
Вовк покинув зграю - це бомж, кочівник і химерна тінь,
Життя, -кажуть вовки, – битва. Не буде злетів, як нема падінь.
Людина людині – дерево, що в грудях колись цвіло.
«Ні,- кричать птахи,- ми один одному – віра політ, крило!
Ми – то моря колиска, прихована казка й ніжне тепло.»
Вогні кажуть, що ми – пЕкло і все, що комусь пеклО.
Янголи кажуть: «байдуже скільки болю, смутку і вад.
Всупереч ідолам і Іудам, людина людині – сад.
Та святість єдина – терпка, що живе поміж ребер.
через смерть, через пекло - людина людині – небо.»
Листопад 2016
Олена Швиднюк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2017
автор: Олена Швиднюк. Магнолієва поезія.