мене покинули з будинком у вогні.
я метушився, метушився – та й втік через вікно.
так завжди
радо підхоплююся назустріч неминучості,
і довго ще за нею волочуся,
вчепившися за спідницю.
місто повне диму та ненависти.
хоч і запізно, я дійшов чогось важливого:
все, що маю – то не моє насправді,
а лиш позичене. я дякую вам, люди,
ви допомогли;
ніщо не належить насправді нікому.
спалили всі мої книжки, розбили всю мою машину;
мого собаку продали зоопаркові на клонування;
зрубали мої дерева, стоптали всі мої квіти,
і кошеня втопили в моєму новому басейні.
таке чи подібне чинилося скрізь по місті.
люди його покидали, я приєднався до всіх,
ми ночували в полі на волі там просто неба.
о місто, ти повне диму, неповноти й ненависти!
погляньте-но, люди, як гарно воно горить:
нікому ніщо не належить.
це місто колись було наше,
та насправді – чиє? й не їхнє,
бо все наше – то наше позичене
за твором: saturation, jethro tull
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2017
автор: Crystal view