Це не поезія, а імпресія
Мов осина я тремчу
І до ранку не засну.
Бо ненавиджу війну,
Її огидне беззаконня,
Коли гранати падають
На підвіконня.
Літають хижі птиці-кулі,
Їм не дороге ні завтра,
Ні минуле.
Сини не грають у війну -
Вони воюють.
Країну свою захищають
Від „старшого брата”,
Який хоче наші землі
Забрати.
Йому закони не писано,
Очі запоною завішено
І душі занехаяно.
А я не читаю жіночих романів,
Слухаю новини зрання.
Бо там, на Сході,
Де задимлене небо,
Земля розрита
Від вибухів снарядів.
І палка любов та ненависть
Об’єднались у грозові перекати.
Хай перемагає любов у серцях
Відважних захисників,
Які у своїх діях єдині,
Адже вірні своїй Україні.
Вони пахнуть порохом і табаком,
А я – ванількою.
Бо випікаю хліб і печиво
Та передаю їм через добрих людей
З кожною поїздкою.
Бійці під синьо-жовтим прапором
Дали слово захищати.
А я волію не тільки плакати
І переживати, а й молитися
Та допомагати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764400
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.12.2017
автор: Дніпрянка