***
Хтось жартує зі мною,
опускає щомить жалюзі.
Чи то птаха якась
розпускає за вікнами крила?
Після вахти нічної
ще й ліхтар на бетонній нозі
збайдужів до всього
і повіки відкрити несила.
Липне морок до шибки,
гопаки відбиває дощем,
набридає душі,
мов вишукує пару для себе.
Розпливається смуток
і ніщо не нагадує ще
феєрверки снігів
і про сонячні промені з неба.
Але осінь не вічна –
ось така і плаксива, й журна,
що відважує сум,
наче ліки старенький провізор.
Піднімуся і вкотре
витру краплі рукою з вікна,
чи на гірший кінець
ненадовго включу телевізор.
04.11.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763918
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.12.2017
автор: Галина_Литовченко