Маленький столик, чашка кави,
В куті малесенької зали,
Серйозні тексти, важкі справи,
На півгодини чужі стали …
Я не чекав тої пригоди,
Утік від львівської погоди,
Яка й на вулиці, й в душі,
Не то сніги, не то дощі …
З картини вийшла дивна ти,
Підсіла, не питаючись, і дивишся у очі …
Несправжня ти, але очей не відвести,
Породження ти дня чи ночі?
О, люба панно, радий вам звичайно,
Замовити вам каву, наче це без сенсу,
Замовлю вам вина,
Ви хоч не п’єте, і навіть цей бокал не розіб’єте,
Але на фоні цих орнаментів на стінах,
На фоні люстри, що нагадує човна,
Ця ваша посмішка така чарівна,
Дуже пасує до червоного вина …
Спокійним голосом озвалася до мене,
Мені сподобалися сказані слова,
І столик цей для мене майже сцена,
Тут на картинах вже ціла моя сім’я …
Просити хочу вас знайти мою колись адресу,
І там заховані старі листи,
Я так боюсь брудного інтересу,
Хоч вже минули не роки, віки …
У цих листах вірші, а у віршах кохання,
І біль розлуки, радість і страждання,
А потім зрада, злість, розчарування …
Не для чужих моя любов остання …
Доручення я виконав одразу.
Приніс листи і тут при ній спалив.
У нагороду я отримав фразу:
Якщо б ти жив тоді, то ти б мене любив …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763390
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2017
автор: Дружня рука