Сонце світить на небосхилі,
Грози небом мов заворкочуть,
Далечінь тривожної сили
Все ж погляне з ніжністю в очі.
Ти бажаєш, щоб блакитне небо
У собі тримало бурю життя,
Там — любов несеться диким степом,
І біленька квітка — як сум'яття.
І вона розквітне надією,
І таким чуттям достеменним,
Ти промовиш, серце зігріє
Справжній сон і мрія натхнення.
Повіриш, що прийде любов:
До матері і до родини,
Коханій рідненькій промов:
Що любиш як сонечко сильно.
Родина — весняна мрійливість -
Вона з тобою, де б не був.
Горнеться світання красиве,
Натхнення словечка почув.
Родина твоя завжди з тобою,
І рідна земелька — у жменьці малій,
І мрією володіти живою -
Завжди ти з нею, у місті й селі.
І де б ти не був, рідненькі журавки,
Ластівочки, горобчики, стрижі -
Згадають вони про червоні маки,
Криваві сльозинки небес й душі.
Не бійся, тривога спочине,
Надія вернеться земна,
Єдиний, коханий мій сину...
Тобі прошепоче земля.
Моя солов'їна країна,
Де б я не був, завжди з тобою,
До тебе горнуся так сильно,
Ти пахнеш любистком й вербою.
Немовби барвінок — є твої очі,
Як колір кохання й світанку,
Притиснеться легко і заворкоче
Життя дивовижності ланком.
29.08.2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763373
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.12.2017
автор: VitaLina