Кожний день ми встаєм в своєму човні пливем.
Комусь плисти вже стало нестерпно,палюче сонце
його обпікає,сильний вітер з курсу збиває.
Безумовно не просто весь час триматись на плаву,
крізь шторм проходити при цьому оберігати
від усього чорного душу свою.
Під час шторму чи бурі коли вже ледве пливеш
ще голодні стерв’ятники налітають.
На твою душу їм звісно начхати, їм би лише
кусочок плоті твоєї урвати.
Відбившись від цих тварів і шторм вже пройшов.
Здавалось би все вже чудово,навіть сонце на обрій зійшло.
І світить так гарно, але чомусь вже не зігріває,
сил у нашого штурмана залишилось зовсім мало
Але голос всередині йому підсказує не стій на місці,а далі пливи.
Борись до кінця,себе в руки візьми,на повні легені вдихни!
На цьому човні ти один і ніхто тобі не допоможе!
Ті човни які будуть пропливати,добра ти від них не чекай!
Їхня ціль буде лише з курсу тебе збивати..
Але Всевишній тебе в біді не кине!
Тому ти в нього всім серцем вір і молись,вір і молись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763339
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.12.2017
автор: Romario_77