У лісі соловей співав.
Ворона ввись здійняла крила.
Листок на дубі танцював.
Мураха очі зажмурила.
Примліла м’ята, кропива
У такт мелодії хиталась.
І тут ведмедя голова
З кущів малини показалась:
- Задзьобаю я солов’я!
Рве голом, мов би був не ситий.
Треба ревіти так, як я,
А не рулади виводити.
- Гей! Слухайте мене! Я гну
Дуби і голос в мене дужий!
В кущі зайчисько дременув.
Жучок заліз у дику ружу.
Ведмідь гудів, ввійшов в азарт.
Ця «пісня» лева розбудила –
Він розізлився не на жарт,
Прибіг, роздер співця-бурмила
На клапті. Ось такий кінець
У байку цю вам, друзі, кину.
Самозакоханий співець
Помер, а міг би їсть малину.
Отож, не будьте, як ведмідь,
Чужі таланти не тавруйте.
Своїм ревінням слух не рвіть,
Світо-гармонії не псуйте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762978
Рубрика: Байка
дата надходження 29.11.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)