Стою собі над річкою,
Дивлюсь у далину,
Обнялася з вербичкою
Я, мов з подружкою.
Розповідаю тихо їй
Усі свої жалі,
Про радість, а також і біль,
Співаю їй пісні.
Уважно мене слухає
Та листям шелестить.
Мене, люба подруженько
Лиш розумієш ти.
Тут можу я поплакати,
Ніхто не бачить сліз,
Вона ж гіллям помахує
Та нахиляє вниз.
Я ж розумію і без слів
Хотіла що сказать.
Приємно завжди відчувать
Дружнє плече її.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762894
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський