Вона стояла і дивилась в воду:
Можливо, моря, може й океану.
Така легка... закована в свободу,
Така далека... по́ той бік екрану.
Солений вітер пестив її плаття
І загравав до шовку у волоссі,
Роздмухував в моїй душі багаття,
Готуючи відлигу від морозів.
Вона дивилась в воду, я - на неї,
Не знаючи, що спущено курок,
Що серце вже вулканом Піренеїв
Штовхає в вени тисячі думок...
Якби вона зненацька снігом стала
З бажанням бути у обійм полоні -
Для того, щоби раптом не розтала
Я краще заморозив би долоні.
Нехай ми не знайомі особисто -
Єднають нас невидимі мости.
В думках своїх я ввічливість зі свистом
Давно прогнав і перейшов на "ти".
І поки твої сни плетуть малюнок,
А ніч невпинно ко́птить на вікно
Для тебе оцифрую поцілунок
Й відправлю через оптоволокно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762878
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2017
автор: Віктор Ковач