Бачу знов свою долю в каблучках по асфальту,
Її стан смерековий і вертають літа.
Розширяються груди, наче нюхаю м*яту,
Бо іде моя доля, як колись молода.
Хоч вже срібне волосся, проте стан ще юначий,
Каблучки її в пору, як були в ті часи.
І дивлюсь я на неї, і тепло її бачу,
Скільки грації в неї, скільки шарму й краси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762734
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2017
автор: Віталій Назарук