Із душі низовини,
Вириваюся на волю,
Поринаю в глибину
Твого життя історію.
Пробач мене за все,
За грубі і холодні слова,
За серце кам'яне
І ревнощі безпідставні.
Не хотів я щастя перетворити
В сон страшний,
Я хотів тебе любити
А натомість став другий:
Став холодний,
Божевільно дикий,
Знову став самотній
І знову безликий.
Руки хочу опустити
І спинитись хочу вже,
Так не зможу я тебе любити,
Якщо я зроблю це.
Мокну п'яний під холодним я дощем
І кричу щосили,
Душа моя розбита вщент,
Я до тебе хочу, мила.
Та не хочеш бачити мене
І говорить не хочеш
І коли незгода ця мине
Чи пробачити ти зможеш?
Вибач ти мене за ці слова,
Що говорю щиро,
Знаю, ти на мене зла
І за все мені так прикро.
Та серденько моє болить
І кричить що духу
Не можу перестать любить
І життя не хочу перетворити в муку.
Плаче осінь, сльозами дощу
Плачу я сльозами горя,
Де таку як ти знайду?
Коли ти для мене доля
Я хотів серйозним стати,
Показати сторони позитиву
Та нажаль зумів лиш затоптати
Хвилину із життя щасливу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2017
автор: der_Räuber