Зима.

Зима,  чекаю  так  тебе,  я  ніби  щастя.
Так  хочу  почуттів,  як  сніг  твій  ясний.
Дивитись  в  небо,  й  бачити  орбіти.
Благати  бога,  щоб  хотілось  жити.

В  душі  так  пусто,  що  аж  хочу  свята.
Я  хочу  сніг,  ялинку,  усмішку  дитячу.
Я  хочу  бачити,  як  впаде  моя  зірка.
Зірка  бажань,  і  щоб  розквітла  я  як  квітка.

Квітка  зими,  і  серця  льодяного.
Для  кого  я  цвіту  ,  для  зеркала  тонкого.
Тонкого  як  та  нитка,  що  не  рветься.
Що  тягне  день  за  днем,  як  пташка  у  вікно  все  бється.

Тремтить,  як  ніби  струни  в  руки  майстра.
А  я  пуста,  душа  моя  не  ясна.
Якась  вона  сумна  і  сліз  не  видно.
Напевно  вмерла  та  душа  огидна.

А  я  живу,  і  хочу  все  змінити.
Чого  ми  хочем,  нам  не  пояснити.
Чи  щастя,  чи  любові,  чи  достатку.
Ми  плачем,  і  так  кожен  день  до  ранку.

Чому  мені  бог  дав  красу  не  щастя?
Вона  як  те  прокляття  попелясте.
Все  тягне  дні,  здається  як  роками.
А  я  не  хочу  жити  з  голими  руками.

Ти  подаруй  мені  сніжинку  для  надії.
Не  розтопи  її,  вона  у  мене  вірить.
Нехай  вона  для  всіх  залишиться  малою.
Але  для  мене  стане  вічною  живою.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762481
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 27.11.2017
автор: Vita13