Що вже про сало казати? Не було й хлібини.
Села від їжі звільнили совітські кати.
Що не хвилина, то двадцять чотири людини
Очі стуляли, ішли у небесні світи.
Діти просили: "Хоч крихітку дайте на зубець.
Ноги ослабли, в живіт..., мов запхав хтось пилу".
В матері очі темніли і тріскали губи,
Йшла і шукала у полі картоплю гнилу.
А із зерном до Європи летіли вагони...
Майже два роки насильство терпіло село.
Не від війни, а від голоду впали мільйони
Тільки за те, що ґаздівство у генах було
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762202
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)