Є люди – хоч до рани прикладай,
воно завжди улесливе й привітне.
Від нього компліментів водограй
і посмішка завжди на пиці квітне.
Таке цукеркою старою пригостить,
зі святом риторично привітає,
ще інколи мізерний борг простить,
та вигоду свою не забуває.
Усе в вас буде добре до тих пір,
як поклади розтануть ваші срібні.
Допоки ви король, хоча би лір,
йому лиш доти й будете потрібні…
Коли ж ота потреба відпаде
через хворобу, пенсію чи інше –
воно ущербне миттю пропаде
і слова привітання не напише.
А є на світі інші диваки,
мовчать здебільшого чи інколи кивають.
У душу влазити вони не мастаки,
але добра такі не забувають.
Вони вас не підставлять, не здадуть,
хоч правду-матку скажуть прямо в вічі.
Тернистий з вами разом пройдуть путь,
прохати не заставлять себе двічі.
Зустріти їх на світі – просто дар,
нас ними доля балує не часто.
З такими в воду можна й на пожар,
такого друга мати – справжнє щастя!
23.11.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762003
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.11.2017
автор: Олександр Мачула