Омела
Струнка тополя свічкою
Сягнула неба.
Тонкий дівочий стан
Чарує погляд мій.
Я підіймаю очі догори –
На самому вершечку
Наче полум’я зелене
Омела, злодієм в законі,
Звила собі дім.
Кубло веселе – зелень очі вабить.
Контраст разючий
Бо тополі – не рівня.
Живе собі горгона зеленоволоса
Живе , сміючись,
І п’є соки із гілля.
Красивий паразит – зозуля безтурботна
Червоний рот від крові,
Вбите пташення….,
А далі – дерево напівсухе,
У зелених шапках крона.
Не листя то – злодійка омела.
Листопад 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761721
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2017
автор: Лариса Чорноус