Зорі до неба підв'язує нічка...
Сині,багряні,рожеві,зелені.
Ними милується вигнута річка:
Дотики хвильок такі одкровенні.
Тішаться також смереки високі -
Прагнуть дістати і вплести у віти,
Щоб дивували вогні одинокі
Тих, хто в безсонні народжує міти.
В небо глядять матіола та рута,
М'ята і чабер, духмяна меліса.
Певне,ніколи вже їм не забути
Як оксамит убирається в бісер.
Ніжна заграва, яскравий серпанок...
То прокидається стишенний ранок.
Місячний серп обрізає підвіски,
Зорі покірні, немов одаліски.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2017
автор: Марія Демянюк