Стоїть село, неначе заніміло,
Лише під ранок голосять півні.
Роки, як птахи, в вирій відлетіли,
Лишилися ікони на стіні.
А, що було?.. Усе село співало…
Під хатою збиралися діди.
В хлівах, то «гоготіло», то «мичало»,
Село жило, вставало із біди.
Босоніж по грязюці, чи пилюці,
Ходили в поле і старі й малі.
Димівся самосад в дідівській люльці,
По берегах бродили журавлі.
А на жнива ходили по колосся,
Щоб для курей хватило до зими.
І розливалось в полі стоголосся,
Здіймались вгору з коминів дими.
Колядники від хати і до хати
Ходили завжди в Різдвяні свята.
На кожне свято готувала мати
Якогось чудо-диво пирога.
А на «пристольний празник», на Михайла,
Лавки ломились в хаті від рідні.
Такого свята цілий рік чекали -
Михайла, що на «білому коні».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761312
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.11.2017
автор: Віталій Назарук