Чом зажурився, орле сивий,
Чом не у небі суть твоя?
Вітри віднесли в синій вирій
Тужливі крики журавля.
А пір’я рве холодний вітер,
Січуть дощі твоє крило.
Здобич: чи зайця,чи лисицю
У дикі нетрі завело.
Сидиш заклякло на гілляці
І тільки мрієш про обід.
Прийдеться крилам дати працю,
Попри негоду – у політ!
Злетів орел і озирнувся:
Закрита хмарами обшир
І над Карпатами, над Руссю,
Над Галиччю, - панує вир.
Уздовж усього Подніпров’я
Висить дощів густий сувій.
Ще бачить з неба сивий орлик
На сході димовий завій.
Де степ розлогий, степ широкий,
Де терикони ще димлять,
Зринає раптом бій жорстокий,
Стогне від вибухів земля.
Житло знівечене, побите,
Заводи теж розбиті вщент!
Що будувалось на століття,
Зруйновано в один момент.
Під машкарою гум конвоїв,
Налізла наволоч біди…
Часом не знав російський воїн,
Чому потрапив він сюди.
Шляху назад йому немає.
Хіба що в цинковій труні.
Тож в землю тисячі лягають
В неоголошеній війні.
Та є також свідомі вбивці.
Ґвалтівники, звір’я, кати!
Це їм кремлівські кровопивці
Готові щедро заплатить,
Аби у нас одні руїни
Та кладовища вшир росли,
Щоб ми у рідній Україні
Завжди чужинцями були.
Як виплодила річка Волга
Таких заклятих ворогів?!
Дніпро дружив із нею довго
Єднанням братніх берегів.
Хоч те єднання кривобоким
Та покаліченим було.
Бо не на щастя, не на користь
Народу нашому пішло.
Зросійщені, в багні розбрату,
З тавром продажного хохла…
Дивились в хижу пащу «брату»
Москва ж бо – «істини» рекла…
Рече і зараз… всьому світу
У вуха пхається брехня
Про святість руської еліти,
Про обраність божків Кремля.
А сам народ? Його немає.
Є тільки ті, хто там живе.
Душа народу лиш дрімає
Не чує, як свобода зве.
Тих, хто будив, або убито,
Або закрито в каземат.
Лояльним – гроші і корито
І в нагородах – повний блат.
Ох, орле, орле! Брате смілий!
Дай Бог! - тобі своє знайти!
Дай Боже й нам у цій країні
До Перемог своїх дійти!
18.11.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2017
автор: dovgiy