Дівоча усмі́шка оманлива –
Приємна, як запах парфумів,
Й тривожить, як запах палива…
Можливо, - це знак прихильності,
А, може, й якась насмішка –
Вказівка на певні дебільності.
Чи знак на шляху до ліжка.
Дівоча усмі́шка оманлива –
Ну, як тепло березневе!
Сніги і лід би розплавила,
Та легко так застудити нерви.
І що за манія дивна –
Побачити її зуби?
Чи, просто, щоб губи криво –
Ці дивні, пухкенькі блискучі причуди.
Донизу дугою, аркою,
Донизу дугою сліпучою,
Як та електрична зварка,
Але, щоб не сваркою злючою.
Бо зварка ота дугою скріплює у єдине,
А сварка – то навпаки - розділяє на дві половини.
Отже, давай без масок!
Дивитися на дугу й не остерігатись
Попри всі застереження лікарів й заборони
Інженера із охорони праці,
Аж поки не стануть очі червоні,
Аж буде крізь них весь світ довкола
Тепер виглядати рожевим, напевно.
Тебе, мій зайчик, нахапаюсь доволі,
Й ультрафіолет хоч нехай шалено
Палить проміннями сяйва злого.
Потихеньку десь стане червоним лице
Від променів тих;
Ультрафіолетово стане до всього.
Пізніше я вже відчую
Отруєння важкими металами і свинцем.
Усмішка оманлива, дивна –
Натяк? Дозвіл? Знак? Відмазка?
Це разом і іскра, і запах бензину,
Це – наш провал! Це – наше фіаско!
Це ключ. До всього. Підійде всім.
Це – ключ на дванадцять, на двадцять сім…
Перепрошую! А то і на всі ТРИДЦЯТЬ ДВА!
Заставить крутитися! Закрутишся,
Як крутиться світ у тих всіх, хто в дрова.
І кожен ведеться на той дивний показ зубів,
На той несвідомий, неперевершений вплив,
На сяючий той, блискучий набір ключів,
Шукаючи потім їх ще раз, і знову,
Щоб ближче, ще ближче цей вигин,
Такий неймовірний,
Ще ближче до вигину свого. Ще ближче…
І - …дотик цей ніжний повільний.
17.11.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760891
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.11.2017
автор: Avsian