Між нот дощу проллюся восени,
Прозірним смутком замаївши поле.
Провинний перед гаєм, без вини,
Зігрію серцем віття захололе.
Накину на оголений дубок
Світила пломінь, що пропік хмарину.
Вітрисько спеленаю у клубок,
В колисочці з опалого цитрину.
Присплю його так, ніби немовля,
Німим мотивом трепетної тиші…
З останнім відголоском журавля,
Душа розтане у мінорній виші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760271
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.11.2017
автор: Осіріс