Йдуть босі ноги по траві,
по вулицях,по спогадах які ввижаються мені,
ступають так чарівно і тихенько,
туди, де дні згасають помаленьку,
а сміх, такий ясний і зорі,
поволі, поволі,
потопляться у тому морі,
де каруселі, дитячих поглядів на страх,
усі веселі,розмах, життя,
і дні і вечори,а,місяць,
так ясно-ясно,темно, світить,
вогонь горить холодом,смуток з сонцем розмовляє,
якого, вже давно у спогадах немає,
школа,юності дрімучий спів,
вже полетів,перша любов,
що гріла ще спокійне серце моє,
їх було двоє,
я,і дитинство,грали у хованки,
сховалося,
шукало серце моє не знайшло,
боялося,
босими ногами по траві пішло..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760116
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.11.2017
автор: NzR