Мовчати у тиші неба,
Ковтати красу зірок,
У теплий осінній вечір,
У тиші, лиш ми удвох.
Ми дві планети у небі,
Серед сотень яскравих зір,
Ми застигли у часі,
Він для нас повністю зник.
Лиш тихий цокіт стрілки,
Десь далеко на стіні,
Поверне нас у кімнату,
Так швидко вже час пробіг.
І знову вертаємся в реальність,
І знову життя біжить,
Чекаємо знову ночі,
Щоб вічність зловити на мить.
Позичити вічності в неба,
Безмежність у душу внести,
І хоч трішки відчути подих,
Що пронизує і п'янить.
Я хочу напитись зі спраги,
Подовше побути тут,
Під зоряним ніжним небом,
Кольору очей твоїх.
Колись ми будем щоночі,
Мовчати у тиші зір,
А поки лишається промінь,
Надії і теплих слів.
А поки ми дві планети,
Далекі і близькі нараз,
Та спраглі іскри запальної,
Повні світлих начал.
Наше світло затьмарить сонце,
У ритмі наших сердець,
Появиться нове багаття,
Яке не загасить час.
У душі тільки мрії є світлі,
У душі тільки світле чуття,
Разом ми велике ціле,
Поодинці нас більше нема.
Хай не сходить ще сонце на обрій,
Хай зірки нам показують шлях,
До майбутнього нашої стежки,
У зірках ми знайдемо життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2017
автор: Marianna Rainbow