Тінь смерті вийшла із глухої ночі,
Душа завила, бо любов’ю ще жила.
Я - відпускаю, - дивлячись у очі,
Казала стиха і холонула уся.
Вчепилась в голову двома руками,
Хиталась тілом, ніби маятник часів.
Вмивалися гарячими сльозами.
Чому саме мене ти випадком зустрів?
Щасливим будь. Піду. Куди? Не знаю.
Летіли в прірву сторінки її життя.
Він був у ній. Скорилася. Чекаю.
Вслухалась у нерівний стук серцебиття.
10.11.2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759640
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2017
автор: Валентина Ланевич