Смеркається, у сутінках надія
Захована під золотим плащем
В кареті в піднебессі вітром віє
В руці нагайка а у грудях щем
Тумани підіймаються ротами
До факелу до варти вірних псів
Від погляду її стелять шовками
Шлях зоряний з відбитків голосів
Пилок летить ледь ледь помітно смеркне
Коліс не чутно, та бруківка, Та
Ця жінка, цей безликий дикий вершник
Смеркається, у Тіні,- золота..
Хто вона?
04.11.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758951
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2017
автор: Ольга Ратинська