Зронила сльозу вечорову
фіалка нічна у саду,
бо вітер співав колискову
на щастя її чи біду.
Хоч місяць всміхався привітно
і все навкруги осявав,
та легіт красуні тендітній
усе пелюстки обдував.
Немов ворожив її долю
той вітер гульвіса-пустун.
Літав, веселився по полю
і пахощі сіяв між врун.
Фіалка в надії чекала
всю ніч на кохання тепло,
а вранці раптово зів’яла
ледь сонце на небо зійшло.
01.11.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758358
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2017
автор: Олександр Мачула