Я спогад,і нічого більш немає,
Ні до, ні після мене на землі.
У зморшки непомітно час вбирає
Лице і світле, що живе в мені.
Відбитки вулиць дихають з долоні,
Ще пахнуть щастям,віддають тепло.
Старий перон знов серце наздогонить
І витіснить,зітре з душі ЙОГО...
Сивіє скло,і губляться скрижалі
А люди...Перетворяться в сліди...
Я спогад твій...захований чимдалі
Примара,що мандрує крізь світи.
В сузір'ях бачу правду всю - палає
Несправжня вічність,хибний ідеал.
Я спогад,і нічого більш немає.
На склі долоні...І...Чужий вокзал!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758115
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2017
автор: Kudelya